Страх людський і страх Божий і їхня роль у житті людини.

Те чого ми мусимо найбільше боятися – то є страх.

(Т.Рузвельд.)

  Перебуваючи на чужині, в еміграції, ми часто стикаємось з різними життєвими проблемами, негараздами, переживаннями. Особливо відчуваємо, що нас завжди переслідує якийсь страх. Це буває страх загубитись у людському "мурашнику", страх втратити роботу і залишитись без засобів до існування на вулиці, страх перед владою, перед силою, страх за своїх дітей, родину, страх у тих хто має якусь власність бути пограбованим чи лишитись її, страх за майбутнє народу, держави України. Інколи цей страх може призвести до того, що ми можемо прогрішити проти власної совісті, проти християнських моральних принципів, і навіть обезчестити свій рід. Часто страх змушує нас не тільки орієнтуватись на менше зло, але і зобразити зло як добро.

  Так, наприклад, боячись втратити роботу, можемо лишити друга в біді, не захистити від несправедливості, або взагалі  намагатись позбавитись конкурента на роботі, обмовляючи його. Словом, все це лягає на душу важким тягарем, губить її, не даючи нам вільно себе почувати. Як сказав один із американських психологів Джордж  Крайн : "Ми боїмося не тільки розумом, але і серцем, і мозком, і нутрощами, і яка б не була причина страху і хвилювань, їх дію можна завжди віднайти в клітинах, тканинах і органах тіла".

  Намагаючись перебороти ці страхи ми шукаємо різні способи їх позбавитись. Одні стараються їх подолати активним життям, шукають виходів із складного становища, звертаються по допомогу до Господа Бога; а інші пробують заглушити цей страх алкоголем, або вживають наркотики, які лишають людину страху, але разом із тим лишають майбутнього, про яке вона перестає думати. Перед нами виникають питання з цього приводу:
 - А чи завжди ці страхи тяготіли над людиною?
- І чому вони виникли?
- І чи можна їх перебороти?
 Щоб відповісти, на поставлені питання, прослідкуємо за життям людей на всьому протязі історії людства.

  Поселивши перших людей в Едемському саду, Господь Бог поставив людину господарем над всім творінням своїх рук. Адам, даючи їм усім імена, ставав їх господарем і все живе йому корилось, тому страху в нього не було ніякого. Однак, порушивши заповідь, яка була йому дана спокушений Євою, споживши яблуко із "дерева пізнання добра і зла", він пізнав, що смерть, якою Господь пригрозив покарати за порушення, є злом., тому злякавшись він заховався від Бога. За цей гріх всі творіння Божі обурились на Адама, і тільки своєю волею Господь, зробивши їх також тлінними, примусив їх служити уже смертній людині. Вигнаний із раю, на землю, яка родила йому терня і будяки, залишившись сам перед дикою природою Адам постійно був під страхом смерті. І цей страх смерті протягом усього життя людства переслідує кожну людину.

  Разом із смертю до людини прийшли старість, хвороби і різні страждання. Страх цей проявляється у різних формах: - страх перед невідомими силами природи; це страх померти з голоду, замерзнути; страх бути вбитим ворогом; це страх перед силою влади, яка часто його сама і породжувала, щоб тримати в покорі народ.  Словом, страх-це все те, що спонукає людину до різної активної діяльності, щоб продовжити своє земне життя.

  Люди різними способами н заглушити цей страх смерті. Так, можна побачити, як протягом життя людства, намагались сильні світу цього намагались увіковічнити себе, підмінивши поняття життя вічного поняттям вічної пам’яті про себе. Навіть одна із філософських мудростей говорить,  що людина жива, поки живе про неї пам’ять у нащадків. Тому і бачимо такі грандіозні гробниці-піраміди у єгипетських фараонів, грандіозні написи, монументи правителям Близького і Середнього сходу, скульптурні портрети у Греції і Римі. З наукової точки зору, особливо із вчення єврейського мудреця Зигмунда Фрейда, випливає, що Ерос (еротична любов) і Танатос (смерть) мають позитивне значення і є двома рушійними силами, що спонукають людину до активної діяльності. Підкреслюється також деякими вченими, що страх смерті допомагає мобілізувати сили в екстремальних умовах, допомагає зберегти життя.

  Однак, більшість вчених говорить, що страх і хвилювання являються великою бідою нашого часу, яка руйнує людську душу. Словом, страх – це найбільш руйнуючий ворог людської особистості. Відомо що, страх який людина усвідомлює наперед, допомагає мобілізувати розумові і фізичні сили. Людське уявлення може бути і джерелом страху, а може формувати і позбавлення страху.

  Так, наприклад, щоб не померти з голоду людина зайнялась землеробством, скотарством, рибальством; щоб не замерзнути - шукає спосіб зігрітись: шиє одяг, будує будинки. Щоб не бути вбитим ворогом - тримає себе в бойовій готовності і т.п. Тому рекомендують деякі психологи змальовувати в своїй свідомості негативні картини перед якоюсь небезпекою, щоб організм мобілізував сили і не допустив такого результату.

 А от страх непередбачений, раптовий викликає фізичні і психічні розлади в організмі. Всі ми добре знаємо, коли від жаху в нас волосся підіймається сторчма, появляється озноб, тремтіння, сковує м’язи.Через страх може зупинитись серце, виникнути заїкання, неконтрольоване мочевиділення. Лікарі-психіатри зауважують, що психічні травми одержані від страху набагато важчі від фізичних і виліковувати їх складно. Будь який страх навіть малопомітний нашим організмом особливо в дитячому або підлітковому віці, залишається в підсвідомості і породжує нові страхи (фобії). Одним із засобів лікування страху, на принципі якого і покладений у  психоаналіз Е.Фрейда - це усвідомлення страху. Отже, людський страх або страх смерті сковує людський дух, сковує людську діяльність, постійно тяготить над нею, "дамоклевим мечем", не дає вільно проявлятись своєму внутрішньому "Я". Страх – це також недовіра наша до інших. Через це ми не довіряємо життю. Почуття одинокості, відчуття злоби, вини – все це породження страху.

  Знаючи про негативний вплив страху смерті на людину, Господь Бог, через пророків говорить ізраїльському народу, що ті хто дотримується законів і веде праведне життя - успадкує життя вічне.

  Однак, люди, не зрозумівши Божого вчення, яке давали пророки, не зрозумівши Божого замислу, обмежувались тільки зовнішніми проявами віри, виконанням різних процедур: - жертвоприношення, обмивання, очищення, обрізання і т.п. - продовжували серці своїм грішити. І тоді Господь Бог, по своїй доброті придумав новий план спасіння людей: "щоб смертю знищити того, хто мав владу смерті, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто, все життя страхом смерті тримався в неволі"(Євр.2.14,15). Давши свого сина, який через св.Духа втілився в людській подобі і своїм  земним життям, стражданням, смертю на хресті, воскресінням – показав шлях і дав надію на спасіння і на життя вічне у Його Царстві. Тому і говорить Ісус "Я дорога і правда і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через мене" (Ів.14.6). Люди - "знаючи, що Христос воскреснувши із мертвих, уже більше не вмирає, смерть над ним не панує вже більше!" (Рим. 6.9) - Тому вони вірою в нього, наслідуванням  Його земного життя а також своєю праведною поведінкою, будуть Його благодаттю оправдані, і досягнуть життя вічного, як Він і обіцяв: "Я життя їм вічне даю, і не загинуть повік (Ів.10.28).

  Отже, перемігши смерть, Ісус Христос показав, що в кінці віку цього смерть як останнє зло буде знищене. "Смерть та пекло були вкинені в озеро огняне" (Ів.20.14). Христова Церква, проповідуючи благу вість, вселяє у серцях віруючих надію на спасіння і життя вічне, позбавляє їх страху людського - страху смерті. Навіть у самому св.Письмі найбільше звернень Божих ангелів, до пророків і самого Господа Ісуса Христа до апостолів і учнів це - "Не бійся!", "Не бійтесь", "Будьте сміливі, це Я, не лякайтесь!" Ісус також запевняє: "Не бійтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтесь того, хто може і душу і тіло вам занапастити в гієні. (Лк 12.4).

  Отже, як бачимо, Господь хоче позбавити нас страху людського, замінивши його страхом Своїм. Але на відміну від страху людського "Страх Господній чистий, вік навіки стоїть"(Пс. 18.10). Якщо страх людський приходить від незнання, від невідомості, від несподіваного - то страх Божий навпаки - від відомого, від ознайомлення із словом Божим, від усвідомлення знання св.Письма, тобто, він приходить у зрілому віці разом із мудрістю, як говорить псалмоспівець "Початок премудрості - страх перед Господом, добрий розум у тих, хто виконує це" (Пс.110.10). Страх Божий - це лишитись Божої підтримки, захисту, Божого благословення, його благодаті, це страх люблячого сина до батька, який боїться завдати йому душевного болю, словом, чи якоюсь неуважністю. Отже, "не дав нам Бог духа страху, але сили і любові і здорового розуму"(2.Тм.1.7).

  Християни повинні також знати, що однією з причин людського страху є гріх. Як сказав Іван Золотоустий, що "гріх є такий: він видає грішника коли його ніхто не виявляє; осуджує, коли його ніхто не обвинувачує, і робить грішника боязким і полохливим", тобто як говорить народне прислів’я, що "на злодієві шапка горить".

  Словом, із всіх думок – думка про страх найсильніша, за одним лиш винятком – це думка про віру. Віра – це єдина сила проти якої страх не може встояти. Наповнюйся вірою і ти автоматично перебореш страх. Одна хибна людська думка про те, що особистість людини це її тіло, а не душа стало джерелом людських страхів і жахів.

Отже, знаючи це все, ми повинні покаятись в наших гріхах, відкинути всякі людські страхи усвідомивши їх, укріпитись в розумінні твоєї душі як особистості, мати тверду віру і непохитну любов, яка звільняє від страху, бо "страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто боїться той не досконалий в любові".(1.Ів.4.18). І як сказано в псалмі: "Надійся на Господа, будь сильний, хай буде міцне твоє серце, і надійся на Господа (Пс.26.14) - і тоді ми з впевненістю можемо сказати, "Господь моє світло і спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?" (Пс.26.1).

Іван Середа