Причини наших невдач.

Ніколи не загине той народ, що збагнув причини своїх поразок.

(Маршал фон ден Брук.)

    Людська натура має звичку шукати причини всяких своїх бід із-зовні від оточуючих, але не можемо зрозуміти, що та чи інша причина лежить у підсвідомості, а навіть у нашій виробленій з роками ментальності. Так, ми можемо поспівчувати сусіду, коли в нього біда, але коли йому привалило щастя, чи можемо порадуватись щиро з ним, чи не буде нас давити «жаба» і ми будемо посміхатись крізь стиснуті зуби. Чому у нас так буває, що чужа біда хвилює постільки – поскільки, і звідки вкралось у нашу мову прислів’я «моя хата скраю, я нічого не знаю». Чому ми тільки вимагаємо і чекаємо, що держава повинна нас усім забезпечити, а самі не хочемо брати на себе відповідальність, можемо критикувати, але коли нам, якоюсь невеликою подачкою закриють рота, то вже ніби і не бачимо, як спритні ділки оббирають державу і нас усіх чуть не до нитки, ховаючи награбоване у закордонні банки.

    Невже ми привикли, щоб за нас думали вожді, щоб держава піклувалась нами: вчасно садовила, годувала, одівала, давала теплу камеру з нічним горшком. А чого ще нам треба? Як говорить апостол Павло: «… ви терпите радо безумних, самі мудрими бувши. Бо ви терпите, коли хто вас неволить, коли хто об’їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по щоках вас б’є.»(ІІ.Кор.11.19-20). Невже, думаєте що станете блаженними? Ой, напевне, що далеко нам до блаженства, бо загрузли ми глибоко у світські і плотські гріхи. Одні, живучи, в недостатках, бідноті, від яких у сім’ях постійні негаразди: сварки, розводи; інші у постійній гонитві за достатками, грошима, які дехто здобуває кривлячи душею. А часу, щоб дати Богові в жертву своє сокрушенне серце – немає ні в одних, ні в других, не кажучи нічого про тих, для кого вже богом став «золотий тілець». То яку ціль переслідуємо, яка наша мета, якщо наше майбутнє, наші діти, часто при живих батьках стають сиротами і виховує їх вулиця. Невже ми станемо народом – невдахою, якому не судилося створити міцну національну державу, а розбігтись по світу, асимілюватись і зникнути як народ.

    Відомий німецький діяч маршал фон ден Брук колись сказав: «Ніколи не загине той народ, що збагнув причини своїх поразок». Отже нам потрібно глибоко вникнути і проаналізувати причини, які привели до стількох поразок. І так, однією з причин є стан віри Христової на нашій землі. Розглянемо найперше цей стан у східній частині України.

    Українська Православна Церква, в наслідок того що Україна ввійшла в склад Російської імперії, втратила свою незалежність і попала під владу Московського патріархату. Але так як ієрархи цієї церкви ще в XVI ст. продали її незалежність від свідської влади за своє матеріальне благополуччя, як продав біблійний Ісав своє первородство за тарілку чичевичного супу, то більшість із церковнослужителів не служили Христу, а послуговувалися Ним, щоб задовільнити імперські амбіції російських царів. Церква своїм консерватизмом не давала можливості християнам вникати глибоко у Св. Письмо. Даючи основні канони віри, вимагала покори царській владі, благословляючи ганебніші від рабства кріпосне право, де людей міняли на собак. Про тогочасний стан Церкви влучно висловився російський письменник К.Аксаков у книзі «Історичні твори» де він сказав: «Духу правди, любові, духу життя, духу волі – цього спасенного натхнення християнства – немає ані сліду в нашій Московскій церкві». Тому і не дивно, що народ терплячи соціальний гніт і зі сторони багатого стану, не маючи підтримки із сторони Церкви і самодержавства, розу вірився, вогник духовний почав гаснути. Приходилось із сторони держави видавати указ, щоб люди в неділю ходили до церкви. Дійшло до того, що семінарії почали готовити не священників, а революціонерів, в тому числі і Сталіна. Перші революційні страйки відбулися в семінаріях. Таким чином, як сказав у книзі «Судьби Росії» російський філософ М.Бердяєв: «Правду кажучи в російському на роді є готовий для прийняття Антихриста ґрунт».

    Отже, втративши довір’я до Церкви, церковнослужителі, які часто виконували і поліційні функції, не маючи можливості самостійно вникати в Св. Письмо, український народ не зумів побачити фальшивості більшовицької агітації. Більшовики скориставшись із нашої  національної риси довірливості, і заманувши однією з споконвічних людських мрій – це ідеєю миру, справедливості, рівності, братерства, яка була взята Марксом і Енгельсом із християнства, кинули наш народ у горнило братовбивчої війни, а потім в горнило сталінсько-берієвських репресій. Комуністична система знищивши духовний оплот народу – Церкву, церковнослужителів, передову інтелігенцію; знищивши кобзарів, які віками підтримували дух народу, голодомором знищивши велику частину селянства, в якому тримався вільний козацький дух – поставила духовно український народ на коліна. Всюди запанував страх смерті, який з часом притупив дух свободи, що властивий кожному живому створінню, перетворившись в байдужість до всього, навіть до свого майбутнього. Отже ще однією причиною і є та байдужість, про яку влучно висловився польський письменник Бруно Ясенський, який сказав: «Не бійтесь друзів ваших – найбільше що вони можуть зробити – це зрадити вас. Не бійтесь ворогів ваших – найбільше що вони можуть зробити – це вбити вас. Бійтесь байдужих, тому що тільки з їхньої мовчазної згоди на землі твориться зрада і вбивство».

    З часом система зробила деякі пом’якшення в політичній сфері. Однак, постійна комуністична пропаганда, підсилена дешевим алкоголем, все ж таки, нажаль, зуміла виховати той цинічний розум, коли ніхто в ніщо і ні в кого не вірить, з яким пристосовується до любих умов і переходять зразу до переможця. І ще однією з важливих причин є пережиті народом всі лихоліття, і як сказав блаженний Любомир Гузар: «Переживши дві світові війни, диктатури, негаразди, насильства, концтабори, масові розстрілювання, люди здичіли. Те що зараз діється – це прояв духовного здичіння». Отже, як продовжив він дальше у своїх відповідях на запитання молоді: «Ми стоїмо у великій духовній кризі, яку треба докорінно лікувати».

    Так, ми в духовній кризі, а точніше сказати, ми глибоко погрузли в гріхах наших. Але головне не в тому, що вони є в нас, а в тому, щоб ми їх усвідомили, тобто пізнали, що то є гріх, розкаялись і намагались більше не повертатись до них. Каятись це не обов’язково виконувати якісь важкі покутні дії. У мові оригіналу це слово насправді має значення змінити спосіб думання, тобто стати в душі відкритим до Бога, звільнити свій розум від упереджень, від того звичного способу думання, що хотіло б диктувати Богові свої умови Його дій. Ми повинні зрозуміти, що Бог завжди діє непередбачуваним для нас чином – точно так як це було з Ісусом, коли він на хресті помирав і скрикнув: «Боже мій, Боже мій, на що мене Ти покинув?» (Мт.27.46), і саме в цей момент до нас прийшло спасіння.

    Ми також повинні сьогодні признати, що наша інтелігенція, цвіт нації, ще не належній висоті, вона ще у пошуках бога. То в теософічних спілках шукає бога філософів; то проявляє ностальгічні нотки за дохристиянською слов’янською вірою; то вступають в новомодні секти, де зразу тобі гарантують Царство Небесне; то ідуть в буддизм, щоб медитацією позбавитись життєвих проблем – словом, щоб тільки не каятись у своїх гріхах, як того вимагає Христова Церква. Хочеться нагадати всім тим, що не визначився у вірі своїй словами апостола Петра: «… під небом нема іншого Ймення даного людям, що ним би спастися ми мали»(Діян.4.12). Словом не обманюйтесь: без покаяння – не буде милосердя Божого; без направи на правильну дорогу – не буде прощення; без прощення – не досягнете вершини Небесної Слави. Отже, щоб Господь Бог допомагав нам у вирішенні наших суспільних проблем, треба нам каятись і очищатись духовно. Однак, напевне, що треба очищати себе не тільки від нечистоти духовної , але й від фізичної, тобто алкоголізму, наркоманії, розпусти, бандитизму.

    Ну і ще одним із наших гріхів є це небажання і невміння наших лідерів підпорядковувати свої інтереси загальнонародним, а також намагання кожного із них, любим способом, навіть шляхом взаємних образ і обливанням брудом інших лідерів, хоч вони і стоять на одній демократичній платформі, досягти людської слави і через неї піднятись на спокусливі і гнилі щаблі влади. Забувають однак, що ми християни повинні дбати перш за все, щоб своїми справами примножувати Божу славу, дотримуючись Його заповідей, а Він уже вділить своєї Слави і Україні, і її народу, і тим хто буде вести і виконувати його волю. Пригадаймо, що наш Учитель Ісус Христос і зціляв хворих, повертав зір сліпим, слух і мову німим, воскрешав мертвих, робив різні чуда. І за це в неділю кричали всі: «Осанна!», а в четвер: «Розіпни!». Але Отець Небесний дав Йому славу яку вже дві тисячі років ніяка людська слава не перевершила.

    Підсумовуючи причини наших поразок, ми повинні зрозуміти, що якщо кожен із нас не почує себе особисто відповідальним, за те що здійснене і твориться у нашому домі, і не виживе у собі рабську покірність, не переборе людський страх, а також той цинічний розум, який виховала комуністична система, і якщо не наповнимось вірою, надією і не станемо воїнами духу, які словом, молитвою і із зброєю в руках зможемо боротися і перемогти ворога – то Україна залишиться тільки географічною назвою.

    Через біль душі, через пережитий усвідомлений власний встид, за все що зробили і роблять вороги на Україні, синівське почуття до Батьківщини повинне  вирости  до батьківської відповідальності за неї.

Іван Середа        

Влада на Україні від Бога ,чи від лукавого?

В Україні криза бездуховності, яка веде до політичної і економічної криз. Вихід – християнська ідеологія повинна стати однією з основних.

    Задумуючись над цим питанням, і вникаючи в Св. Письмо, починаєш розуміти, що князь світу цього, який говорить, що на землі усі його царства і держави, фактично володіє ними ілюзорно, силою гріха. Підсилюючи честолюбиві і властолюбні бажання людей, які не признають Бога, допомагає їм обманом, насильством приходити до влади. Новітня історія дає нам багато таких прикладів – це і діяння комуністів, фашистів, шовіністів, різного роду диктаторів. Куди і до чого вони ведуть ми уже знаємо. Всі вони забували і забувають знову, що сатана взамін вимагає поклоніння собі, а також найцінніше, що є у людини – душу, яка піде на вічні муки. Не дарма ж, спокушений сатаною, Ісус відповів: «Написано: Господеві Богу своєму вклоняйся і служи одному Йому»(лк.4.8).

    Отже один Господь Бог, Творець усього видимого і не видимого є реальний володар матеріального і духовного світу. Як сказано у псалмі «бо всевишній Господь – Цар великий усієї землі» (пс. 46.3). Тому Господь і втручається у людську історію через пророків, а то і сам повертає своєю волею ті чи інші обставини історії: то своїм Сином, який воплотився у людську природу і показав людям шлях до спасіння, і до життя вічного; то допомагає своєму народу, даючи йому провідників, даючи свою благодать. Тому і говорить псалмоспівець: «А тепер помудрійте царі, навчіться ви судді землі, служіть Господеві зі страхом радійте з тремтінням. Шануйте Сина щоб Він не розгнівався, щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів його незабаром запалиться»(пс.10.12).

    Але нажаль бачимо, що хоч сатана і не має реальної влади, але якимось чином намагається керувати цим світом. Вникаючи глибше, починаємо розуміти, що керування світом сатаною зводиться до обплутування гріховними сітями і втягування тих, хто піддався цій спокусі у все глибшу і глибшу пропасть. Чому ж вдається йому втягувати людей у свої гріховні спокуси? Як говорить св.В.Великий «що справжнє добро значно віддалене і його можна осягнути розумом завдяки вірі,бо «ні око не бачило, ні вухо не чуло» (1.кор.2.9), а насолода з гріха має готову у собі приємність, яка приходить до душі всіма способами.

    Отже в світі постійно точится боротьба сил зла, брехні, насильства, обману і з Божою владою і з Божою правдою, яку вони намагаються знівелювати, підмінити, перемінити. Особливо вона зараз набрала найбільшої гостроти на нашій землі.

    Сьогодні народ України збройно захищає від зазіхань на неї імперської путінської Росії. Цього споконвічного ворога України ми знаємо, бачимо і ведемо з ним битви на полі бою. Але є ще внутрішній,який маскується добропорядністю, красиво посміхається, красиво із трибуни «словоблудить», обіцяє нам «золоті гори-мости», і ми не можемо розібратись де щирість, а де лицемірство, де правда, а де брехня. Таких, як сказав порок Єремія «…побиваймо його власною мовою, присікаймося до кожного його слова» (Єр.18.18).

    Ми, християни, повинні бути особливо острожні, адже все те, що будь-яким чином намагається віддалити нас від Бога, від християнського життя, - тобто різні політологи, організації, секти, закони, які приймаються тими що служать злу – належать до тайни беззаконня, за якою ховається єдиний ворог Бога та людей – сатана, знаряддям якого, більше чи менше не свідомими стають багато людей, а дехто навіть, нажаль, ніби диявольськи свідомий того. Отже, відкриємо наші очі, включімо нашу мудрість, придивімось уважно і побачимо, як хитро пробирається ворог  у наш «дім», як нищить нашу культуру, святині, нашу віру – словом, все чим живе народ. Позбавивши нас цих духовних коренів, перетворить у сіру бездуховну масу, із самими низькими потребами. Всі нові ідеї, які нам сьогодні нав’язує ліберально-прогресивна ідеологія: права людини, рівноправність жінок, моральність усіх видів сексуальної орієнтації , перевага космополітичного суспільства над однорідним націоналістичним і т.ін. – від лукавого.

    Приглянемось до них ближче і побачимо, куди і до чого вони ведуть. Так, наприклад, проголошення, що людина є найвищим єством, для нас ще не становить жодних гарантій, що не буде панування людини над людиною, що не будуть узаконені насильства над сьогоденною реальною особою, ставлячи її в певні нормативні рамки і визначаючи їй місце у суспільстві. Тим більше сьогодні, коли по телебаченню, радіо, із шпальт газет, соціальних мереж іде пропаганда вбивств, насилля, грабежу, культу сили. То хто може дати гарантії, що виховане у такому дусі підростаюче покоління, одержавши владні повноваження, буде захищати права людини, права слабших. Звичайно, що не будуть. Як говорить народне прислів’я «що посієш, те і пожнеш». Посієш вітер – пожнеш бурю, яка може змести і сівачів. Кожному із нас необхідно усвідомити, що та, чи інша людина нам не належить, що ми її не використовуємо без попередньої згоди самої особи для нашої навіть найкращої мети; що та чи інша особа не є власність ані суспільства, ані тих великих вождів, які це суспільство формують. Гідність людини не повинна бути принижена, і так буде тривати до того часу доки вона належить єдиному Володарю, який також є недоторканий для всіх.

    Абсолютна рівність всіх людей закладена у такій простій і такій нездоланній реальності: всі люди від одного Вітця. Отож усі люди є абсолютно рівними у гідності та правах. І нам рекомендовано називати один одного братами. Але і це ще не все, як говориться в Євангелії Ісус і Бог-отець становлять одну монолітну сутність, так само Ісус і людина, або навпаки, людина і Ісус становлять щось одне. Отже образивши людину, ми тим самим ображаємо Ісуса Христа, який говорить: «По правді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з братів моїх цих, те мені ви вчинили»(Мт.25.40). То хто ще може дати більші права і оборонити гідність людини, як не Господь Бог? Звичайно, якщо ця людина віруюча, християнин і в своєму християнському суспільстві.

    Із книг Нового Завіту ми також бачимо, що вперше Христос підняв безправну у стародавніх суспільствах жінку на рівень із чоловіком. Або хіба не Христос навчив ласкати дітей, хіба не він показав, як повинен любити батько своїх дітей? Чи не Христос сказав, що хто спокусить одне із цих малих: «… то краще б такому було, коли жорно млинове йому на шию почепити і потопити в морскій глибині»(Мт.18.6). То невже, якщо Християнська віра проповідує любов між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми і яка між ними повинна бути у кожній християнській сім’ї, потрібен ще захист прав жінки, дитини.?! Всякі судові людські розбори в сім’ях між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми ведуть до знищення сім’ї, родини – тобто основи всякого суспільства. А також, невже всі забувають, ніби ніколи і не чули, що Господь Бог покарав міста Содом і Гомору за неприроднє єднання чоловіків з чоловіками, жінок із жінками, з тваринами. Невже наука соціологія не сказала, що коли в народі появляється більше 15 процентів збоченців, то суспільство вимирає.

    А до чого веде нас створення космополітичного суспільства, чи це необхідність нового часу, і кому це вигідно? Виходячи із того, що людина особа суспільна і крім чисто фізіологічних потреб бажає ще морального і духовного задоволення. Отже людина відчуває голод не лише у шлунку, а й серці, в душі. Прагне любові і духовної насолоди в пісні, музиці, у красі, прагне жити повним життям не лише у світі матеріальнім, але і у не матеріальнім, неозорім світі ДУШІ.

    І задовільнити цей голод людина може у своєму суспільстві, серед своїх одноплемінників, серед свого народу, в якому спільна мова, віра, культура, традиції. Відірвавшись від свого суспільства, народу людина перетворюється в космополіта -  в сіре, бездуховне створіння, в якого залишились чисто фізіологічні потреби і духовно задовольняє його дешева, сіра, зритмована під удари «кнута»  рок музика, всякі непристойні анекдоти, низька вульгарна культура спілкування, фільми жахів, порно фільми, бойовики, які відривають людину від нормальної свідомої думки, притупляють високі духовні почуття.

    То яку ціль переслідує нова ідеологія? Від чого дає свободу? Дає свободу від здорового глузду,  від бажання задуматись - куди йдеш і яка твоя ціль ужитті. Такі, що читають Слово Боже і наповнюються мудрістю Божою не потрібні тим, хто подає нам цю ідеологію. Їм потрібні мовчазні, бездумні виконавці їхньої волі, тобто раби. Але ж хіба несказано в св.Письмі «Христос для волі нас визволив. То ж стійте в ній та не піддавайтесь знову в ярмо рабства»(Гал.5.1).

    Отже, із усього сказаного, ми повинні зрозуміти, що мораль встановлена Ісусом Христом і пояснена в книгах Нового Завіту становить рішучу модель для суспільства, призначену на віки, тобто одвічну. І вона не стосується виключно групи віруючих, щоб домінувати над ними як диктат. Навпаки, вона призначена для всіх, як спосіб для життя, як підручник, щоб людина не діяла всупереч власного здорового глузду. А всякі нові ідеї намагаються відвернути від цієї високої, Богом даної, моралі і хочуть применшити її роль, підмінити фальшивою. Про безрезультатність таких дій вказував один із французьких буржуазних філософів Ренан, який намагався доказати неіснування Бога, але в кінці життя написав : « Все те  що люди будуть намагатися здійснити поза межами великої та чистої християнської традиції – залишиться безплідним».

    Тому ми, християни, не повинні мовчати а вступити в політичну боротьбу, не за те, щоб по новому розподіляти багатства і насолоджуватись гріховними принадами. Ми повинні вступити на захист Божої Правди і цієї високої моралі. Ми повинні створити з Божою поміччю державу, в якій будуть створенні матеріальні і духовні умови для зростання у Бозі всіх незалежно від національності християн.

     Ми, християни, не повинні наповнюватись злобою, ненавистю, жадобою помсти до тих, хто виконує сатанинські задуми. Ми повинні наповнитись співчуттям до тих, хто не відчуває зову Господнього, кого Господь по їхній гордині залишив іти дорогою яка веде в пропасть до загибелі. Нашими молитвами, ми повинні промінчик світла, які ще є у просторі душ, підсилити, щоб він почав освітлювати темінь, щоб відкрились їхні внутрішні очі, і щоб вони змогли зупинитись нехай і на краю тієї пропасті. Ми повинні їм нагадати і дати надію, що навіть розбійника Господь спас в останній момент на хресті. Своїм співчуттям, своєю любов’ю до ближнього показати, що Господь любить їх і не бажає їхньої загибелі, а тільки прагне їхнього щирого покаяння і навернення.

    Щоб перемогти сатану та його слуг, треба мати тверду волю,міцну віру в Бога і непохитну віру і надію у Його допомогу, і тоді сатана безсилий. Ми повинні наповнитись силою Божого Духу, тому що сильний той, хто сильний духом. Саме духом український народ чи не найсильніший за всі інші народи. Історія наша найтрагічніша і водночас найгероїчніша за історії інших народів. Український народ тисячоліття проливав кров за християнські ідеї і ідеали. Дикі орди зі сходу і заходу, з півдня і півночі плюндрували і палили до чорної землі Україну століттями. Україна всі ті орди перемогла. І сьогодні хочется нагадати всім тим, хто знову хоче знищити нашу віру, забрати нашу землю, волю словами українського поета-патріота Павла Тичини: 

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу!

Іван Середа        

Християнський погляд на політику

         Сьогодні часто чуєш, що християни повинні думати тільки за спасіння душі, не втручаючись у велику державну політику, покласти все на волю Бога. Але ми забуваємо що воля Божа здійсьнюється для людей і через людей. І якщо ми, християни, пасивно тільки спостерігаємо, то і маємо результат, що майже 25 років Україною керують "ділки" від політики, без Бога у серці, без стиду і совісті, для яких політика - бізнес. Словом, як говорить народна мудрість - якщо не будеш займатися політикою, то вона займеться тобою.

         То що вона таке політика,  що ми християни повинні її уникати і ховатися за стіни церкви, і чи завжди так було, і яка в цьому воля Божа? Із визначень про політику, які даються в енциклопедіях, можна сказати узагальнено, що це є зв'язки, відносини, боротьба між окремими членами суспільства чи певними групами за право вести, направляти дане суспільство в досягнені тої чи іншої мети.

         Аналізуючи світову священну історію, бачимо, що вперше людина спізнала що є і зло і добро, коли порушила закон даний їй у раю Богом. І з того часу і до сьогодні іде спір, що є добро а що є зло і постійна боротьба між ними.

         Всі релігії світу, які люди самі створили, і релігію, яку дав сам Господь Бог спочатку для одного вибраного народу, завжди мала своїм завданням направляти дане суспільство в сторону добра. Згадаємо із св. Письма, що Мойсею для того, щоб доказати, що є добро для його народу, довелося 40 років, водячи по пустині, витравлювати ту рабську ментальність, яку вони набули, живучи в єгипетській неволі. Старозавітнім пророкам також доводилося постійно доказувати що злом є приносити жертви божкам створеними уявою і руками самих же людей, що злом є приносити в жертву своїх дітей придуманому кровожадному божку Молоху, що злом є недотримання даних Богом законів і т.д. Пригадаємо також, як Іван Христитель боровся проти зла, викриваючи гріх царя Ірода, і як Ісус Христос, у свою чергу, постійно викривав облуду і лицемірство фарисеїв, і завжди підкреслював, що добром є мир, справедливість і Божа правда.

         Тож хіба ми, християни, не повинні боротися зі злом, яке є у нашому суспільстві, чи нам ще невідомо, що є добро, а що є зло? Сказано же в апокаліпсисі що буде Агнець Божий воювати мечем уст своїх, а з ним звані, вибрані, вірні. Тому то ми християни повинні боротись із злом яке породжує безбожна владна олігархічна еліта держави словом уст наших, що є сильною зброєю даною нам Богом.

         Отже як бачимо в історії минулих літ, і аж до нових часів, держава і церква виконували спільне завдання - це боротьба із злом, а також релігія відігравала важливу роль у житті кожного народу, в'язала його в одну цілісність, творила моральну базу для розвитку держави та формування національної ідентичності. Патріотизм і дбання про добро для свого народу вважалось завжди за Богом дані обов'язки для кожного члена суспільства. А також, якщо глянути на нашу історію, то можна побачити, що коли наші правителі керували із Богом у серці, то держава розквітала. Це період князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха і Данила Галицького. Із сказаного випливає, що коли до керівництва суспільством приходить особа і із ним певна група високо моральних, духовних осіб - то держава розквітає, і навпаки, коли приходять до влади люди, які під прикриттям красивих обіцянок приховали свої егоістичні, низькі наміри, не будучи моральними і високодуховними - то держава занепадає. Отже придивімось уважно до особистого життя кожної особи, яка претендує на лідерство у державі, чим і можна передбачити хід його реальних дій, поступків, служіння. Винятки доречі бувають дуже рідко.

         Звучить також від багатьох співітчизників нарікання на те, що небувалий катастрофічний занепад твориться на нашій українській землі. І всі хотіли б якогось диктатора, який би сильною рукою, та ще й не порушуючи конституцію, враз навів би порядок, підняв би економіку України, дав би нам європейську демократію та високу свідомість. Але ніякий диктатор нам цього зробити не зможе. Бо нереально щоб від хамства яке більше 70 років владарювало на наших землях, ми змогли швидко перейти до вершин європейської культури. І тому перш ніж вирішувати наші суспільні проблеми, кожен з нас повинен глянути в свою душу, своє серце і побачити які там страсті бушують - ось де головне поле битви, ось де камінь спотикання. Бажання багатства, слави, надмірної поваги, величності, задоволення своїх фізіологічних потреб, похоти, що породжують самозвеличення, гординю - ось це є основні наші внутрішні вороги. А недосягнення, незадоволення цих цілей і потреб визиває в нас злобу, ненависть, заздрість і таке інше. І якщо на шляху цих бажань, цих страстей, цих емоцій немає такого бар'єру, який би перешкоджав їх виходу назовні, тобто стиду, совісті, страху Божого, тоді то і маємо таких політиків, які ідучи на вибори б'ють себе в груди, обіцяючи чесно служити народу, а коли приходять до влади забувають про всіх і про все, тільки намагаються задовільнити свої потреби, меркантильні інтереси.

         Отже тільки у наших головах і є основні наши внутрішні вороги. Якшо уважно читаємо Новий Завіт то можемо побачити, що Ісус Христос не закликав до зміни суспільного ладу, зовнішнього політичного устрою, але наголошував на первинній зміні - внутрішній, духовній, особовій - як на джерелі похідних від неї змін, що ведуть до зовнішніх суспільних перетворень загалом. Але побороти тих внутрішніх ворогів без глибокої християнської віри, без Христової Церкви нам важко. Християнська мораль закликає нас боротися з цими страстями, вчить нас як досягти миру в своїй душі. Тому найбільшою перемогою, як вважали мислителі минулих віків є перемога над самим собою.

         Отже, знаючи свого ворога, легше з ним боротися, ніж просто займатись донкіхотством і битись з вітровими млинами. Але для досягнення благородних цілей побудови християнсько-демократичної держави, політики, вчені, журналісти, педагоги, повинні іти і вести народ шляхом яким учить нас св.Письмо, яким веде Христова Церква. Виховання у собі і в свого ближнього високої християнської моралі, застосування її у своєму повсякденному житті - ось основне завдання християнського руху. І тільки тоді, коли буде наша політична еліта хоча б в основному своєму складі керуватись християнськими принципами і своїми діями примножувати славу Божу, славу народу, України - ми зможемо побачити позитивні результати. А для цього нам потрібно, ще багато працювати у співдружності з усіма традиційними християнськими церквами, постійно нагадувати політикам, щоб вони не тільки проголошували християнські моральні цінності та ідеали з високих трибун, але і дотримувались їх у повсякденному житті, у своїй роботі.

Іван Середа