Мета християнських організацій - побудова християнсько-демократичної держави України.

     

Побудуймо державу в якій запанує мир,

справедливість і Божа Правда!

  З болем в душі аналізуєш все те що твориться на нашій землі сьогодні. 25 років тому здавалось ось-ось Україна маючи багатий економічний і науковий потенціал,  багату і родючу землю, трудолюбивий і освічений народ, зуміє розквітнути і стати поряд з розвиненими країнами світу але бачимо цього не сталось. Владу перехопили ділки від політики, які перетворили владу в бізнес і своїми нечесними бізнесовими махінаціями і реформами розграбували Україну і розділили багатство народу між кучкою олігархічних кланів, а державу поставили на рівень відсталих держав. Сьогодні вже не секрет, що Україна, як розвинена держава не потрібна ні Заходу, ні тим більше імперській путінській Росії, яка не може змиритись із втратою земель багатих природніми ресурсами а також високим розумовим потенціалом людських ресурсів. Україна потрібна як сировинний придаток , як ринок збуту дешевих іноземних товарів, їм потрібна наша багата родюча земля, яку ділки політики намагаються майже задаром розпродати, а українцям відкрити кордони, щоб ішли по світу з торбами, попід паркани шукати кращої долі.
  Ми сьогодні повинні усвідомити, що пожинаємо плоди від життя, у світській атеїстичній державі. Виховані комуністичною ідеологією без Бога в серці і страху Божого в душі і наповнені тільки корисливими почуттями наживи, багатства, слави, наші обранці не гребують нічим: ні зловживанням владою ні зрадою народних інтересів продаючись, гуртом і вроздріб за «Юдині срібняки», ні казнокрадством, ні хабарництвом, чи іншими незаконними діями. Створивши кучу різних партій і партійок під амбіції лідерів, які фінансуються олігархами, ми знову отримуємо політиків ще більш нахабніших і бездарніших, які прикрившись красивою фразеологією, нагнітають міжрегіональне протистояння, сіють міжнаціональний розбрат. Суть їх і внутрішня ціль яку вони переслідують не міняється – вони виконують замовлення чи то західних чи то східних господарів, для яких чим більший розвал в управлінні, економіці тим краще, щоб показати, що ми етнічні українці не здатні самі у своєму домі навести порядок; тому ми повинні підкоритись або путінським імперським амбіціям, або прийняти уряд «варягів», які нав’яжуть нам свій новий порядок. Словом, державу яку ми маємо внаслідок тих всіх нечесних комбінацій, не служить народу в його інтересах, а навпаки – обдирає народ до нитки, опускаючи його до рівня, з якого вже нема з ким порівнювати.
  Останні події із «Прим’єріадою» ще більше наочно підтверджують такі висновки, і підтверджується мудрість із святого письма «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому» (Пс. 126.1)
  Отже подивімось у св. Письмо і подумаймо чого хоче Господь від нас, як нам вийти із цього «зачарованого кола». Вникаючи у Євангельські повчання починаєш розуміти, що Ісус не вважав події нашого життя низкою випадковостей непов’язаних із нашим життям. Він розглядає політичні, економічні і соціальні події, які вщерть заповнюють життя людей, як знаки, що потребують духовного тлумачення. «Чи ви думаєте, що оці галілеяни, що так постраждали, грішними були від усіх галілеян?... Або ті  вісімнадцять, що башта на них була завалилась в Силоамі. Ні, кажу вам, та коли не покаєтесь то загинете всі так» (ЛК.13.2-5) Ісус тлумачить ці події не з політичного, а духовного погляду. Він ніби каже: Все те що діється навколо закликає тебе до навернення;  іти шляхом згідно волі Божої. А якщо ще глибше вникнути і подивитись з книги Старого Завіту, то там ми побачимо, як на прикладі одного народу, якого Господь вів, направляв, показував якою повинна бути держава і її основні закони, яким повинно бути людське суспільство, яким повинен бути правитель.
  Приклади як керувати, яким повинен бути правитель наводить Ісус у своїх притчах. Так про це говориться і в притчі про таланти, тут і притча, коли господар не знаходить плода від дерева і наказує його зрізати, тут і притча про мудрого домоправителя, якій своєчасно видає челядникам харч. Ну і основне до чого хотілося би підвести, це нагадати Ісусову притчу про чоловіка який збудував будинок на піску, і коли пішла велика злива, будинок завалився; а інший збудував на твердій основі, на камені, якого ні злива ні буря ні велика навала води не можуть зруйнувати. Словом, будуймо нашу державу на «камені якого відкинули будівничі».
  Сьогодні ми бачимо знову, як і 2000 років тому, історія повторюється вже на нашій землі. І ті ж самі «будівничі» відкидають той «наріжний камінь», ім’я якому – Ісус Христос. Отже читаймо св. Письмо, вникаймо в його глибокий зміст, думаймо, керуймося його мудрістю в наших помислах і діях.
  Душевний біль за все, що твориться на нашій землі, заставляє все глибше вникати у нашу історію, шукати той нездоланний дух доволі, до створення своєї національної державності, який не змогли знищити ні внутрішні ні зовнішні вороги. А також, задумуєшся чому саме поняття як держава, її установи викликає у нашого народу якісь внутрішній супротив. Чи не є це наслідком того поверх трьохсотпятидесятилітнього життя західної частини України в складі Австро-Угорської імперії, Польської держави, а східної частини в складі Російської імперії, а потім і разом в складі Радянського Союзу? Напевне тому державність народом сприймається як щось чуже, насаджене нам зверху, яке тільки гнобить, обдирає, або рівняє всіх в мінімумі необхідному для життя.
  Тому і виробилось з роками, що державу нам повинен хтось збудувати, яка повинна обезпечувати, давати нам. І як наслідок, одержавши незалежність чи не зруйнували старий державний апарат, а залишивши тих ж саме апаратчиків, дали їм можливість поміняти курс держави, тобто хоча якусь недосконалу соціальну справедливість підмінити диким капіталізмом, при якому вони нахабно розграбували і розділили всенародне багатство між кучкою олігархічних кланів. І сьогодні кожен з нас повинен задуматись, що ж я зробив для того щоб держава служила народу, для підтримання хоч якоїсь соціальної справедливості, щоб були створені нормальні умови для життя, праці, фізичного і душевного відпочинку?
  Однак, у народу ще залишається інстинкт самозбереження, і у важкі моменти історії ми самоорганізовувались. Тут приклади із сьогоднішніх днів: це і самоорганізація майдану у «Помаранчевій революції» у революції Гідності, це і організація волонтерського руху. А якщо заглянути в глиб історії кінця XVI  і початку XVII століття то теж побачимо, що у той важкий час, коли було створено Річ Посполиту і на наш народ почався соціальний,  національний і релігійний гніт із сторони польської шляхти, то народ самоорганізувався у братства у всіх великих містах України. Але саме основне, те що ці братства отримали велику підтримку від козацтва, так як гетьман Сагайдачний разом із 40 тисячним Запорізьким військом вступив у Київське братство. Згадаймо, що ці братства відігравали і суспільно-політичну, і культурно-просвітницьку, і господарсько-благодійницьку роль у житті нашого народу. Звичайно, я не збираюсь ідеалізувати братства. Крові, жорстокості, підлості, зради, було багато у ті роки, але нехай те залишиться на совісті тих провідників. Ми повинні оцінити все те із позиції сьогоднішнього дня. Завдяки братствам, які проіснували майже 200 років (тобто з кінця XVI до кінця XVIII століття) Було збережено мову, культуру, віру, а також ми збереглися як народ і сьогодні формуємось як державна нація.
  Згадаймо наше народне прислів’я, що все хороше нове це забуте старе. Отже, взявши все те хороше що було в минулому ми повинні пристосувати до нових умов і відродити братства християн. Звичайно, хтось зауважить що у нас немає єдиної помісної церкви, але в нас є спільні моральні, християнські цінності, в нас є Євангеліє, де описаний земний шлях Христа-Бога у людському тілі, що повинно стати основою для братств християн незалежно від конфесій.
  В усіх регіонах великих міст, районних центрах з прилеглими селами, необхідно створити незалежні братства, які не повинні бути як політичні партії, що діють на час виборів. Вони повинні постійно вести господарську діяльність, тобто мати особисті грошові надходження від внесків членів, мати спонсорську допомогу від дрібних і середніх власників, а також можна організовувати братські кооперативи, дрібні підприємства, вести постійно культурно-просвітницьку роботу (лекції, диспути, бібліотечки, концертні виступи і таке інше), вести громадсько-політичну роботу (пропаганда ідей, агітація, підбір своїх кадрів, тобто людей з чистими руками і Богом у серці). Ну і однією з важливих ділянок яку б вели братства це благодійницька робота (тут і організація підтримки найбідніших верств, тут і відвідування хворих, організація похоронних ритуалів, тут і будинки опіки, сиротинці, тут і волонтерський рух. До всіх справ братств підключати і заохочувати молодь. Необхідно, щоб христова любов до ближнього, отримала своє практичне втілення.
  Усім братствам необхідно реєструватись незалежно одне від одного, а також сюди повинні ввійти всі незалежно від конфесій християни. З часом вони делегують своїх представників для створення Всеукраїнського об’єднання братств християн. Тільки фінансова незалежність братств дасть нам можливість вистояти проти олігархічного капіталу, і створити свою християнську-демократичну державу, в якій запанує мир, справедливість і Божа правда.
  В нашому баченні майбутні держава і церква (рада Християнських Церков) повинні бути як два ангельські крила, які захищають суспільне тіло народу від зовнішніх і внутрішніх, фізичних і духовних ворогів. Тобто, держава – від зовнішніх зазіхань сусідніх держав на нашу територіальну цілісність; внутрішніх – від усякого роду кримінальних елементів. Церква від духовних зовнішніх – це напливу ворожої християнській моралі і ідеології (тобто розпусти, пропаганди насилля, збочень і те ін.); внутрішніх ворогів – це наших гріховних почуттів (гордині, марнославства, зарозумілості, бажання розкоші, користі, заздрості). Словом, всього того що веде до зловживання владою, корупції, які приводять до занепаду держави. Братства християн при такому суспільному розкладі повинні стати віссю між церквою і державою, і не допускати зверхності чиновників над Церквою, ні чинів над державою, вище тільки нас Господь Ісус Христос.
  В створеній християнсько-демократичній державі, щоб вона могла вистояти перед натиском ворожої ідеології, ми повинні відродити щоб віра була жива, надія була тверда, добродійність щедра, щирість непідробна, справедливість бездоганна, вірні не були пожадливі, і коли попадали на видне місце були вільні від заздрості, гордості, марнославства. В державі повинні бути створені умови, щоб кожна людина  мала необхідний матеріальний достаток для себе, для родини, дати на благодійну справу, на церкву, подати бідному, інваліду і т.д. Як сказав один із отців Церкви Франциск Азіський: «Щоб людина була благочестивою, їй необхідний мінімум достатку».
  Отже реформування в державі соціальних і економічних інституцій, повинно бути проведено в інтересах всього народу України. Соціальним захистом повинні бути захищені від найменшої сироти-дитини, до останнього бідняка-каліки.  В християнсько-демократичній державі повинна цінуватись відповідно до світових стандартів фізична і розумова діяльність людей, повинна гарантуватись недоторканість приватної власності на майно, засоби підприємництва, землю, капітальні об’єкти, технології, фінанси при умові, що вони не одержані шляхом фінансових махінацій, корупції, зловживання владою, казнокрадством, обману чи іншими незаконними аморальними способами.
  Однією із основних державних ідеологій повинна стати християнсько-ідеалістична, яка консолідує всіх незалежно від національності християн.
  Сьогодні із-за того що немаємо глибокої віри, немаємо любові до Бога, до ближнього, не хочемо очищатись від гріхів, каятись і приймати тіло і кров Христову в таєнстві Євхаристії, то він очищає нас нашою кров’ю (Кров’ю Героїв Небесної сотні, кров’ю воїнів які гинуть в необ’явленій війні з російським агресором, слізьми матерів, батьків, вдів і дітей), викликає в нас жаль і душевний біль за ці жертви, вчить нас любити і цінувати свого ближнього.
  В біді і в горі проявляються наші кращі душевні якості, в біді і в горі ми згадуємо про нашого Господа і покладаєм на нього наші надії, тому Господь Бог, бачучи наші страждання, нащі щирі покаяння і навернення дасть нам можливість створити християнську державу. Знаймо, що тільки з Богом, будуючи наш дім, ми зможемо вийти з цієї кризи і перемогти всіх наших ворогів.

Іван Середа