Християнський погляд на політику

         Сьогодні часто чуєш, що християни повинні думати тільки за спасіння душі, не втручаючись у велику державну політику, покласти все на волю Бога. Але ми забуваємо що воля Божа здійсьнюється для людей і через людей. І якщо ми, християни, пасивно тільки спостерігаємо, то і маємо результат, що майже 25 років Україною керують "ділки" від політики, без Бога у серці, без стиду і совісті, для яких політика - бізнес. Словом, як говорить народна мудрість - якщо не будеш займатися політикою, то вона займеться тобою.

         То що вона таке політика,  що ми християни повинні її уникати і ховатися за стіни церкви, і чи завжди так було, і яка в цьому воля Божа? Із визначень про політику, які даються в енциклопедіях, можна сказати узагальнено, що це є зв'язки, відносини, боротьба між окремими членами суспільства чи певними групами за право вести, направляти дане суспільство в досягнені тої чи іншої мети.

         Аналізуючи світову священну історію, бачимо, що вперше людина спізнала що є і зло і добро, коли порушила закон даний їй у раю Богом. І з того часу і до сьогодні іде спір, що є добро а що є зло і постійна боротьба між ними.

         Всі релігії світу, які люди самі створили, і релігію, яку дав сам Господь Бог спочатку для одного вибраного народу, завжди мала своїм завданням направляти дане суспільство в сторону добра. Згадаємо із св. Письма, що Мойсею для того, щоб доказати, що є добро для його народу, довелося 40 років, водячи по пустині, витравлювати ту рабську ментальність, яку вони набули, живучи в єгипетській неволі. Старозавітнім пророкам також доводилося постійно доказувати що злом є приносити жертви божкам створеними уявою і руками самих же людей, що злом є приносити в жертву своїх дітей придуманому кровожадному божку Молоху, що злом є недотримання даних Богом законів і т.д. Пригадаємо також, як Іван Христитель боровся проти зла, викриваючи гріх царя Ірода, і як Ісус Христос, у свою чергу, постійно викривав облуду і лицемірство фарисеїв, і завжди підкреслював, що добром є мир, справедливість і Божа правда.

         Тож хіба ми, християни, не повинні боротися зі злом, яке є у нашому суспільстві, чи нам ще невідомо, що є добро, а що є зло? Сказано же в апокаліпсисі що буде Агнець Божий воювати мечем уст своїх, а з ним звані, вибрані, вірні. Тому то ми християни повинні боротись із злом яке породжує безбожна владна олігархічна еліта держави словом уст наших, що є сильною зброєю даною нам Богом.

         Отже як бачимо в історії минулих літ, і аж до нових часів, держава і церква виконували спільне завдання - це боротьба із злом, а також релігія відігравала важливу роль у житті кожного народу, в'язала його в одну цілісність, творила моральну базу для розвитку держави та формування національної ідентичності. Патріотизм і дбання про добро для свого народу вважалось завжди за Богом дані обов'язки для кожного члена суспільства. А також, якщо глянути на нашу історію, то можна побачити, що коли наші правителі керували із Богом у серці, то держава розквітала. Це період князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха і Данила Галицького. Із сказаного випливає, що коли до керівництва суспільством приходить особа і із ним певна група високо моральних, духовних осіб - то держава розквітає, і навпаки, коли приходять до влади люди, які під прикриттям красивих обіцянок приховали свої егоістичні, низькі наміри, не будучи моральними і високодуховними - то держава занепадає. Отже придивімось уважно до особистого життя кожної особи, яка претендує на лідерство у державі, чим і можна передбачити хід його реальних дій, поступків, служіння. Винятки доречі бувають дуже рідко.

         Звучить також від багатьох співітчизників нарікання на те, що небувалий катастрофічний занепад твориться на нашій українській землі. І всі хотіли б якогось диктатора, який би сильною рукою, та ще й не порушуючи конституцію, враз навів би порядок, підняв би економіку України, дав би нам європейську демократію та високу свідомість. Але ніякий диктатор нам цього зробити не зможе. Бо нереально щоб від хамства яке більше 70 років владарювало на наших землях, ми змогли швидко перейти до вершин європейської культури. І тому перш ніж вирішувати наші суспільні проблеми, кожен з нас повинен глянути в свою душу, своє серце і побачити які там страсті бушують - ось де головне поле битви, ось де камінь спотикання. Бажання багатства, слави, надмірної поваги, величності, задоволення своїх фізіологічних потреб, похоти, що породжують самозвеличення, гординю - ось це є основні наші внутрішні вороги. А недосягнення, незадоволення цих цілей і потреб визиває в нас злобу, ненависть, заздрість і таке інше. І якщо на шляху цих бажань, цих страстей, цих емоцій немає такого бар'єру, який би перешкоджав їх виходу назовні, тобто стиду, совісті, страху Божого, тоді то і маємо таких політиків, які ідучи на вибори б'ють себе в груди, обіцяючи чесно служити народу, а коли приходять до влади забувають про всіх і про все, тільки намагаються задовільнити свої потреби, меркантильні інтереси.

         Отже тільки у наших головах і є основні наши внутрішні вороги. Якшо уважно читаємо Новий Завіт то можемо побачити, що Ісус Христос не закликав до зміни суспільного ладу, зовнішнього політичного устрою, але наголошував на первинній зміні - внутрішній, духовній, особовій - як на джерелі похідних від неї змін, що ведуть до зовнішніх суспільних перетворень загалом. Але побороти тих внутрішніх ворогів без глибокої християнської віри, без Христової Церкви нам важко. Християнська мораль закликає нас боротися з цими страстями, вчить нас як досягти миру в своїй душі. Тому найбільшою перемогою, як вважали мислителі минулих віків є перемога над самим собою.

         Отже, знаючи свого ворога, легше з ним боротися, ніж просто займатись донкіхотством і битись з вітровими млинами. Але для досягнення благородних цілей побудови християнсько-демократичної держави, політики, вчені, журналісти, педагоги, повинні іти і вести народ шляхом яким учить нас св.Письмо, яким веде Христова Церква. Виховання у собі і в свого ближнього високої християнської моралі, застосування її у своєму повсякденному житті - ось основне завдання християнського руху. І тільки тоді, коли буде наша політична еліта хоча б в основному своєму складі керуватись християнськими принципами і своїми діями примножувати славу Божу, славу народу, України - ми зможемо побачити позитивні результати. А для цього нам потрібно, ще багато працювати у співдружності з усіма традиційними християнськими церквами, постійно нагадувати політикам, щоб вони не тільки проголошували християнські моральні цінності та ідеали з високих трибун, але і дотримувались їх у повсякденному житті, у своїй роботі.

Іван Середа